Варшавське повстання: 1 серпня 1944 і що питає консул

Коли і як почалося повстання: Godzina W

1 серпня 1944 року о 17:00 — умовна «Godzina W» («година В», від польського wybuch, «вибух») — Армія Крайова (Armia Krajowa, AK), головна структура польського підпілля, розпочала збройне повстання проти німецької окупації Варшави. У боях взяли участь близько 50 тисяч повстанців, але зброю на початку мала лише приблизно кожна десята людина.

Це був найбільший збройний виступ підпільного руху в окупованій нацистами Європі — за масштабом і тривалістю міських боїв його порівнюють хіба що зі Сталінградською битвою.

Чому повстання почалося саме тоді: план «Буря»

У листопаді 1943 року командувач АК Тадеуш Коморовський видав наказ про операцію «Буря» (Akcja «Burza») — план, за яким підрозділи АК мали виступати проти німців у момент їхнього відступу під тиском Червоної армії, а потім показово виходити з підпілля як господарі землі перед радянською владою. Мета — застати столицю вільною і продемонструвати суверенітет Польської підпільної держави ще до приходу СРСР.

У липні 1944 року Червона армія стрімко наближалася до Варшави зі сходу, а німецькі війська готувалися до оборони. Керівництво АК ухвалило рішення почати повстання саме зараз — поки перевага здавалася на боці повстанців.

Чому Червона армія не допомогла?

Червона армія зупинилася на лінії Вісли й у бої за лівобережну Варшаву не вступила. Лише в середині вересня радянські війська зайняли правобережну Прагу і спробували висадити десант на лівий берег — без істотного результату. Польські частини під командуванням Зигмунта Берлінга, що воювали у складі Червоної армії, самі переправилися через Віслу на підтримку повстанців, але зазнали важких втрат — близько 2300 загиблих і зниклих безвісти.

Причини бездіяльності Сталіна залишаються предметом історичних дискусій: військова логіка (виснажені після літнього наступу війська, потреба перегрупування) переплітається з політичним розрахунком — повстання підняла проурядова еміграційна Армія Крайова, а не прорадянські сили, і його поразка усувала конкурента для майбутньої комуністичної влади в Польщі.

Союзники намагалися допомогти

Британські та південноафриканські льотчики скидали повстанцям зброю й провізію, вилітаючи з бази Бріндізі в Італії, — надзвичайно ризиковані місії через величезну відстань і щільний зенітний вогонь. У серпні-вересні 1944 року в цих польотах загинули 78 польських і 126 британських та південноафриканських льотчиків.

Сталін відмовив союзникам у праві на посадку літаків на радянських аеродромах для дозаправки, заявивши, що радянський уряд не бажає бути пов'язаним, навіть опосередковано, з «варшавською авантюрою». Лише в середині вересня 1944 року, коли повстання вже добігало кінця, радянська авіація почала власні скидання — частина вантажів падала без парашутів і руйнувалася при ударі об землю.

Різня на Волі й Охоті: трагедія цивільного населення

5-7 серпня 1944 року в районі Волі німецькі формування — зокрема штрафна бригада Оскара Дірлевангера та підрозділи під командуванням Гайнца Райнефарта — здійснили масові розстріли цивільного населення: чоловіків, жінок, дітей, пацієнтів лікарень. Це одна з найбільших одноразових розправ над цивільними в Європі часів Другої світової війни.

Паралельно, з 4 серпня, у сусідньому районі Охоти діяли колабораціоністські підрозділи РОНА під командуванням Броніслава Камінського — тут, за оцінками, загинуло близько 10 тисяч мешканців, зокрема на ринковій площі Зеленяк. Самого Камінського німці розстріляли за непокору й мародерство вже в жовтні 1944 року — масштаб скоєного вийшов навіть за межі того, що нацистське командування було готове терпіти від власних колаборантів.

Точна кількість жертв досі є предметом дискусії істориків: оцінки коливаються від приблизно 15 тисяч (за деякими сучасними реконструкціями на основі німецьких джерел) до 40-65 тисяч (за традиційними польськими оцінками) лише по Волі. Розбіжність настільки велика саме тому, що злочин був хаотичним, масовим і майже не документувався самими виконавцями.

Капітуляція 2 жовтня 1944: унікальний статус

Після 63 днів боїв, 2 жовтня 1944 року в Ожарові представники командування АК підписали угоду про припинення бойових дій із генералом СС Еріхом фон дем Бах-Зелевскі. Ця угода мала рідкісний на той момент наслідок: Німеччина визнала бійців АК (а також підпорядкованих повстанню підрозділів Армії Людової, Польської Армії Людової та Національних Збройних Сил) комбатантами — учасниками бойових дій із правами військовополонених за Женевською конвенцією, а не партизанами, розстріл яких на місці був звичною німецькою практикою.

Це став перший випадок у Другій світовій війні, коли Третій Рейх офіційно визнав такий статус за учасниками руху опору такого масштабу.

Ціна повстання: втрати і знищення Варшави

За різними оцінками, у боях загинули близько 18 тисяч бійців АК, ще близько 25 тисяч отримали поранення, приблизно 15 тисяч потрапили в полон разом з командувачем генералом Тадеушем Коморовським («Бором»). Цивільних жертв, за оцінками істориків, було від 150 до 200 тисяч.

Один з найвідоміших епізодів повстання — евакуація зі Старого Міста наприкінці серпня — на початку вересня 1944 року, коли район опинився на межі падіння. Близько 5300 повстанців пройшли кілометрові відрізки каналізаційних каналів заввишки місцями лише 70 см, під артилерійським і кулеметним вогнем на виході, щоб дістатися Середмістя і Жолібожа. Частина тунелів обвалювалася, частина людей гинула або губилася в темряві; у самому Старому Місті лишилося близько 35 тисяч мешканців, з яких, за оцінками, до 2500 загинули в наступні дні.

Після капітуляції близько 500 тисяч мешканців Варшави примусово вивезли з міста — переважно через пересильний табір Дулаг 121 у Прушкові, звідки людей розподіляли по концтаборах і на примусові роботи до Німеччини. За наказом Гітлера німецькі підрозділи систематично, будинок за будинком, підривали і спалювали те, що лишилося від Варшави: місто було зруйноване приблизно на 80-85%.

Питання, чи було виправданим рішення почати повстання, залишається предметом дискусії істориків і донині. Критики — зокрема генерал Владислав Андерс — вважали, що повстання не мало жодних шансів на успіх, а командування АК помилково оцінило воєнну ситуацію на сході. Прихильники цього рішення заперечують неминучість поразки: військове планування було коректним, а фактором, що зламав розрахунки, стала важко передбачувана зупинка радянського наступу. За цією логікою ризик був виправданим, бо єдиною альтернативою була б капітуляція перед Червоною армією без жодної спроби відстояти суверенітет.

Не плутати з повстанням у Варшавському гетто

Варшавське повстання (Powstanie Warszawskie) 1944 року часто плутають з повстанням у Варшавському гетто (Powstanie w getcie warszawskim) — це різні події. Повстання в гетто відбулося раніше, 19 квітня — 16 травня 1943 року: збройний опір євреїв, замкнених нацистами у Варшавському гетто, під час остаточної ліквідації гетто. Учасники — бійці Жидівської бойової організації (ŻOB) та Жидівського військового союзу (ŻZW), переважна більшість загинула. Варшавське повстання 1944 року — це інша, набагато масштабніша операція Армії Крайової за визволення всього міста, що відбулася на рік і чотири місяці пізніше.

Як Польща пам'ятає сьогодні

31 липня 2004 року у Варшаві відкрився Музей Варшавського повстання (Muzeum Powstania Warszawskiego) — один з найвідвідуваніших історичних музеїв Польщі.

Законом від 9 жовтня 2009 року 1 серпня встановлено Національним днем пам'яті Варшавського повстання (Narodowy Dzień Pamięci Powstania Warszawskiego). Це державне вшанування, але — на відміну від офіційних вихідних — воно не є «dzień wolny od pracy»: робочий день не скорочується, роботодавці не зобов'язані надавати вихідний.

Щороку 1 серпня о 17:00 — саме в ту Godzinę W — у Варшаві лунають сирени, і місто на хвилину зупиняється в тиші на знак пошани до повстанців.

Символом польського опору того часу лишається «котвиця» (Kotwica) — знак, що поєднує літери «P» і «W» («Polska Walcząca», «Польща, що бореться»), який досі можна побачити на пам'ятниках, стінах і в символіці річниць по всій Польщі.

Часті запитання